Англійський алфавіт
Нараховує 26 літер:
5 літер позначають голосні звуки та 21 літера відповідає приголосним звукам.
Літера Y може позначати як голосний звук, так і приголосний в
залежності від того, з якими літерами вона поеднується.
Британська та
американська назви (вимови) літери Z відрізняються:
британський варіант - [zɛd] «зед», а американський – [zi:] «зі».
Історія англійського алфавіту
Писемність на англійській мові з’явилася приблизно з V
століття н. е. для запису використовувалися англо-саксонські руни, збереглося
лише кілька невеликих фрагментів записів того часу. Заміна рун на латинські
літери почалася з VII століття з приходом християнських місіонерів. У 1011 року
монах бенедиктинського абатства на ім’я Бёртферт (Byrhtferð) використовував
англійський алфавіт, що складався з 23 символів латинського алфавіту (без «J»,
«U» і «W»), доповнених амперсандом, чотирьма літерами, заснованими на англо-саксонських
рунах: «ȝ» (yoȝ, йоуг), Вуньо ( «w»), Торн (звук [th]), «Ð» і лігатурою «Æ».
Немає коментарів:
Дописати коментар